Досвід останніх років у всьому світі довів, що доступ до якісної та доступної за ціною їжі вже не є виключно завданням аграрної політики — це базове питання національної безпеки. Саме тому Угорщина приділяє велику увагу зміцненню стійкості та сталості сільського господарства, розбудові коротких ланцюгів постачання та підтримці зміни поколінь в аграрному секторі — про це заявив заступник державного секретаря з міжнародних питань Оскар Екреш на Саміті ООН з продовольства в Аддис-Абебі, столиці Ефіопії.
За його словами, глобальну продовольчу безпеку останнім часом серйозно підірвали пандемії, порушення логістичних ланцюгів, екстремальні погодні явища (включно з посухами та повенями), а також різке зростання цін на енергоносії та сировину внаслідок збройних конфліктів. Усі ці фактори виявили слабкі місця в системах продовольчого забезпечення.
Екреш наголосив, що прагнення до продовольчого суверенітету — тобто здатності країни самостійно забезпечувати себе якісною, доступною і достатньою кількістю продовольства — сьогодні є стратегічним пріоритетом держави. Він також попередив, що вступ України до ЄС може поставити під загрозу угорський продовольчий суверенітет. Причиною є велика кількість української сільськогосподарської продукції, яка виробляється в інших умовах і за нижчими цінами, що може витіснити вітчизняних виробників з ринку та послабити контроль Угорщини над власною продовольчою системою.
Угорщина, за словами посадовця, робить ставку на стійке, адаптивне та екологічно безпечне виробництво продовольства. Зокрема, країна інвестує в розвиток водних ресурсів і впровадження точного зрошення, а також у підтримку відновлюваного сільського господарства, яке сприяє поліпшенню стану ґрунтів, збереженню біорізноманіття та фіксації вуглецю.
Окрему увагу заступник державного секретаря приділив коротким продовольчим ланцюгам, які не лише забезпечують економічні переваги, а й стимулюють розвиток регіонів. Купуючи локальну продукцію, споживачі підтримують місцевих фермерів і переробників, які, у свою чергу, витрачають прибутки у власних громадах. Водночас він підкреслив, що використання місцевих продуктів має виходити за межі побутового споживання й охоплювати громадське харчування — ресторани, шкільні їдальні, соціальні кухні тощо.
Оскар Екреш також наголосив на необхідності забезпечення зміни поколінь у сільському господарстві, адже аграрне суспільство стрімко старіє, а доступ молоді до землі, капіталу та праці обмежений. Для вирішення цієї проблеми Угорщина запровадила низку законодавчих нововведень, серед яких — спрощена правова база для передачі сільськогосподарських господарств між поколіннями. Новий інструмент — «договір передачі господарства» — дозволяє мінімізувати адміністративне навантаження, забезпечує правову ясність і безперервність у процесі передачі господарств від старшого покоління до молодшого вже за життя попередніх власників.
